Про походження звертання «пан»

Про походження звертання «пан»

 

Валентин Мойсеєнко, дослідник символів.

УДК 903.2:904:908

 

У статті узагальнено результати досліджень європейських лінгвістів щодо походження звертання «пан».

Ключові слова: пан (пані), товариш (товар), добродій (добродійка).

 

В статье обобщены результаты исследований европейских лингвистов о происхождении обращения «пан».

Kлючевые слова: пан (пани), товарищ (товар), благодетель (благодетельница).

 

The last researches of Europeans scientists about the origin of word «pan» are generalized in the article.

Key words: pan (pani), camrad, dobrodij.

 

Звертання пан (містер, господин і т. д.) останні кілька сторіч є загальноприйнятою мовною формою міжнародної ввічливості. Проте в Україні вказане звертання до сьогодні не є загальновживаним. Замість цього на Сході і Півдні країни часто звертаються молодой человєк (мужчіна), дєвушка (жєнщіна)», чи у кращому випадку просто на Ви. Між тим усталене звертання пан чи пані є проявом цивілізованості, бо з найбільшою очевидністю демонструє рівність між людьми і повагу до кожного громадянина. Шлях українців до цього був довгий і тернистий.

Далекого 1915 року юний Павло Тичина написав свої знамениті рядки:

 

О панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз - ще й тмінно...

 

У час, коли на фронтах Першої світової щодня гинули тисячі, він палко і ніжно освідчувався в коханні. У 1918 році перша поетична збірка молодого поета побачила світ і одразу набула популярності. Проте до шкільних підручників у радянський час панна Інна так і не ввійшла. Адже дуже скоро обов'язковим для всіх стало звертання товариш. Сучасні словники трактують його як «члена колективу, співучасника чого-небудь, компаньйона, спільника». Ще цікавіша етимологія цього слова. Словник польської мови О. Брюкнера [1, т. 5, c. 186] виводить його від слова towar, тобто табун коней чи череда корів, або ж схожий, подібний, такий, як усі. В українських колядках і щедрівках слово товар також вживається у значенні худоба:

 

Щедрий вечір тобі, пане господарю,

Стережи, Боже, твого товару...

 

При цьому звертання товаришка практично не застосовувалося, бо звучало по-жіночому, не так суворо. З настанням незалежності лозунги про робітничий клас і трудове селянство, що починалися на обов'язкове «Товариші!», стали не актуальними. Відповідно, вживання цього звертання в побуті також значно скоротилося. Натомість, слово пан почали офіційно вживати при звертанні до українських президентів та широко використовувати у ЗМІ. У розмовній мові нерозлучна пара пан і пані якось непомітно перейшли Дніпро і поступово просуваються далі на Схід та Південь. Щодо Заходу України, то ці звертання використовувалися там завжди. Крім того, існує ще одне, більш тепле праслав'янське слово: добродій (добродійка). Проте лише в українській воно використовується як звертання. Так, гетьман Богдан Хмельницький свій лист від 12 червня 1648 року починає наступними словами: «Найясніший милостивий королю, пане наш милостивий і добродію!».

З творів класиків ми знаємо, що звертання пан і пані на теренах Речі Посполитої широко вживалися вже в XVIІ столітті не лише шляхтою, а й українським козацтвом і міщанами. Вже згаданий О. Брюкнер вважає, що слово пан принесли до Центральної Європи кочовики - авари [1, c. 311]. Як відомо, на початку VII століття вони захопили Панонію і підкорили всі сусідні слов'янські племена. Територія аварської держави була розбита на територіальні округи - жупи, які очолювали жупани. Звідси угорське ispan і центральнослов'янське pan [2, c. 19]. Авари добряче познущалися над давніми чехами й антами. Прикарпатські хорвати були вимушені тікати від них аж на Адріатику. На їхнє місце авари силоміць переселили з Волині дулібів. «Повість минулих літ» з жахом розповідає, як обри (готська назва авар) задля розваги їздили в колісницях, запряжених дулібськими жінками, та про заслужену кару, послану їм з небес: «... Були ж ці обри великі тілом, а розумом горді, і бог знищив їх, і померли всі, і не залишилося жодного обрина. І є прислів'я на Русі до цього дня: «Загинули, мов обри» - їх же немає ні племені, ні нащадків» [3, 20/21]. Незважаючи на впертий опір кочовикам, подніпровські анти також зазнали нищівної поразки. Наочним свідченням тих нелюдських часів є хижа, оскалена морда коня на фібулах антського поясного набору з Черкащини VІ-VII століть, що експонується в Національному музеї історії України:

Лише у 791-796 роках аварську державу в центрі Європи за допомогою словен розгромив король франків, імператор Священної римської імперії Карл Великий.

Як зазначають тогочасні європейські хроніки, навала авар стала страшним потрясінням для всього слов'янського світу. Тому немає нічого дивного у тому, що назва жупан (пан) назавжди закарбувалася в усіх центральнослов'янських мовах і, насамперед, давньочеській. Там воно у письмовій формі вживається з ХІІІ століття [4, c. 68-69].

Варто зазначити, що на думку відомого знавця тюркських мов Карла Менгеса слово жупан є похідним від словосполучення ke!kuan (китайською - великий володар). Звідси й каган, тобто східний володар - титул, яким, зокрема, іменували давньоруських князів Аскольда і Володимира Великого [2, c. 19].

Термін пан у значенні шляхтича - землевлаcника у XV столітті було запозичене в польську мову з чеської адміністративної лексики. Але виключно в цьому сенсі термін пан у Королівстві Польськім використовувався не довго. Незабаром його почали вживати просто як звертання між шляхтичами, а пізніше й міщанами та іншим вільним людом. Винятком, природно, були кріпаки. Про це свідчить похідна від слова пан - панщина.

Взагалі, звернення пан і пані, крім чеської, польської та української, притаманне словацькій, білоруській, верхньо- і нижньолужицькій мовам. Усі вони належать до так званих центральнослов'янських чи первинних слов'янських мов. У названих мовах слова пан і пані сьогодні використовуються, як офіційне шанобливе звернення до чоловіка чи жінки. Від них воно потрапило до іспанської та фламандської мов. У першій слово пан служить для позначення іменників чоловічого роду, а у фламандській - середнього. У російській, болгарській і сербській мовах відповідником слова пан є звертання господин, що є похідним від Господь. Це свідчить про те, що воно виникло після утвердження серед названих народів християнства, тобто значно пізніше від звертання пан.

У свою чергу відомий російський мовознавець О. Трубачов та вітчизняний лінгвіст К. Тищенко вважають, що словом пан ми маємо завдячувати іраномовним скіфам. Адже іранською g(a)u - pana означає «оберігач худоби» чи чабан [4, c. 68-69]. Відомо, що у скіфів ця професія була дуже шанованою. Вказана гіпотеза цілком задовільно пояснює тотожність в українських колядках і щедрівках слів пан і господар та численні згадки в них про свійських тварин. Від скіфів, крім слова пан, усі центральнослов'янські мови також запозичили: збіжжя, бачити, патрувати, кат, потвора, дбати, тривати, бо, жвавий, ошатний [4, c. 66-67]. Природно, що ще більше скіфських слів збагатили українську мову. Тому загальноприйнята думка про те, що слово пан потрапило в українську з польської, є справедливим лише для значення шляхтич. У значенні роботящої людини - власника худоби, це слово, схоже, вживалося в окремих говірках праукраїнської мови зі скіфського часу.

Як бачимо, слово пан може чимало розповісти про наше минуле. Насамперед, воно є вражаючим прикладом того, як із синоніма необмеженої деспотичної влади в більшості слов'янських мов цей термін із часом трансформувався в загальновживане офіційне й шанобливе звертання. Крім того, лише фактом свого існування слово пан спростовує улюблену аксіому радянських ідеологів про спільне й одночасне походження української, білоруської та російської мов.

Нещодавно у Брюсселі ухвалено рішення, що зобов'язує політиків в офіційних розмовах вживати так звану нейтральну статеву мову. Іншими словами, для того щоб не образити співрозмовницю, рекомендовано звертатися до неї просто по імені. Бо не завжди зрозуміло, з ким розмовляєш: пані чи панною. У багатьох країнах ЄС, зокрема Польщі, вказана рекомендація викликала здивування, бо порушує давно усталену традицію. На жаль, для України такої проблеми ще не існує. Тому, подобається це комусь із нас, чи ні, але лише повсюдне розповсюдження вживання звертань пан і пані та добродій і добродійка стане лакмусовим папірцем нашої європейськості.

 

Український науковий журнал «Освіта регіону.

Політологія. Психологія. Соціальні комунікації» №1 2011

http://www.social-science.com.ua/

автор: Валентин Мойсеєнко

видання: Український науковий журнал «Освіта регіону. Політологія. Психологія. Соціальні комунікації», час видання: 2011

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


25/05/2011


404 Not Found

Not Found

The requested URL /links/2.php was not found on this server.


Apache/2.2.15 (CentOS) Server at x1230.com Port 80